В цей спекотний липневий день по гамірним вулицям Києва
сновигала курява, заганяючи спраглих перехожих в прохолодні паби.
Курява і спека не лякали його, він стояв біля під'їзду свого офісу
і неквапливо курив цигарку, запиваючи дешевою терпкою
кавою. Старенькі джинси, кеди, молодіжна футболка,
скуйовджене русе волосся, розгублений погляд, саме так виглядав
сьогодні наш герой.
Хто
це читає?
В цей спекотний липневий
день по гамірним вулицям Києва сновигала курява,
заганяючи спраглих перехожих в прохолодні паби. Курява і спека не
лякали його, він стояв біля під'їзду свого офісу і неквапливо курив
цигарку, запиваючи дешевою терпкою кавою. Старенькі
джинси, кеди, молодіжна футболка, скуйовджене русе волосся,
розгублений погляд, саме так виглядав сьогодні наш герой.
Погляд ковзав по гарним жіночим ногам і
швидким машинам на вулиці, але зачепитися не міг… бо в цей час
мозок невпинно ґвалтували заїжджені образи піратів, ковбоїв,
індіанців, гангстерів і іншого непотребу. Привиди івент-індустрії
вже другий день переслідували Матвія і в день і в ночі. Робочий
тиждень сценариста розпочався з термінового заходу з дуже
креативним завданням, яке сформулювати замовник так і не зміг, а
Матвій так і не придумав, от і доводилось шукати музу в традиційній
каві і цигарці.
Поспішати в офіс зовсім не хотілось, там вже
на нього чекали з сотнею запитань , на які у нього не було
відповідей, а тому примруживши очі він стояв і розглядав мляве
місто. Раптом серед розламів асфальтної спеки виринув оазис.
Зелений шматок міражу виринув нізвідки і неквапливо поплив до
Матвія. Оазис був не просто зелений, він був всіяний подарунками
східних падишахів: персиками, шматочками дині, виноградом,
нектаринками, сливами і яблуками. «Яке приємне марево» ,
- подумав Матвій, аж раптом марево насунулось на нього
живим газоном і запитало: « Де у вас тут агенція «siverB»»?.
«Гінця з хорошими новинами не чіпатимуть» - ,
подумав наш герой і забрав фруктовий оазис в офіс. Далі був лемент
захоплення, звуки відкоркованої пляшки, аромат вина і фруктів. Офіс
млів над соковитим подарунком.
Матвій же ,викроївши час, шукав хоч якусь
ниточку ідеї в інтернеті. Кльоц, кльоц, кльоц промовляла мишка,
слухняно бігаючи по столу, перед очима пробігали сотні сторінок
пустої інфи, спами, політичні новини, і в кінці прийшла розсилка.
Цю розсилку Матвій добре знав, бо приходила вона з відомого
інтернет- порталу , де він сам мав часті публікації.
Що ж тут пишуть колеги, так, так … «Основные разновидности
кейтеринга», «Благотворительная выставка «GRAND TALENT»», «Как
сделать так чтобы глянец написал об IT?», якась стаття про тендери,
«Организация конференции - на личном опыте.»… сотні думок різних
людей зараз лежали перед ним, одних нещадно критикували, інших
трохи хвалили, деяких ігнорували. Все як і має бути, але, як
автора, його лякала одна думка, для кого він пише ці статті, для
кого пишуть ці статті його колеги? Хто коментує і читає їх? І чи
взагалі хтось читає? Можливо всі автори варяться у власному соку,
самі пишуть для себе і самі ж коментують ? Відповідей так і не
знайшов, натомість отримав ще одне питання, яке тепер гризтиме
голову.
Хоч бери та їдь на Тибет , виспівувати
філософські мантри разом з монахами, вишуковуючи істину буття
написання авторських статей…..!?
Муза не забарилась, надававши творчих копняків
по творчій дупі, надвечір на столі у Шефа з'явився
сценарій, а разом з ним і заява про відпустку за власний рахунок.
Вихід… парк… метро… Матвій мчав на автовокзал, до старенького ЛАЗу
, який мав відвезти його в глухе село, до тихої річки і запашного
сіна, подалі від розпеченого міста і зайвих думок… !!!!
Нестеренко Антон PR менеджер агенції
«Бревіс»
Коментарі до статті буду радий побачити
тут: